Affichage des articles dont le libellé est Мовні питання. Afficher tous les articles
Affichage des articles dont le libellé est Мовні питання. Afficher tous les articles

vendredi 28 octobre 2016

Канадський парадокс: чому білінгвізм не працює і як захищати “непрестижну” мову

Як вирішують “языковый вопрос”

Щойно в Україні починаються розмови про “двомовність”, хтось обов’язково згадує про Канаду.
Але Канада не схожа на Україну. В Україні майже всі розуміють і українську, і російську; у Канаді ж більш як 2/3 населення не розуміє французької, а більш як кожен 10-й мешканець – англійської.
А головне – в Канаді два різних народи, зі своїми культурами, мовами і менталітетами. Настільки різні, що з’явився термін “2 solitudes” (“дві самотності”).

Чому англійська Канада не засвоїла французьку

Французька – обов’язковий предмет у кожній англоканадській школі. Але вчать її не як живу мову для повсякденного вжитку, а як латину в гімназіях 19-го століття. Латину, вважалося колись, треба знати “для загального розвитку”. Але чи міг би гімназичний відмінник дати собі раду у реальному латиномовному суспільстві (якби таке зберіглося)? Наскільки легко було б послуговуватися латиною у магазині, у транспорті, по телефону, та й просто з перехожими? А подивитися художній фільм чи заповнити анкету?

Як захистити “непрестижну” мову

У 1977 році парламент Квебеку прийняв Хартію французької мови (так званий “Закон 101”). Французька оголошувалася єдиною офіційною. За законом, усі приватні бізнеси мають надавати послуги офіційною мовою, якщо того хоче клієнт (чи надають вони послуги ще й англійською – то їхні приватні справи). Усі вивіски і оголошення мають бути офіційною мовою (англійський текст можна додати, якщо букви менші від французьких). Усі великі та середні компанії мають працювати офіційною мовою (зокрема й менеджмент). Лікарі, медсестри та інші професіонали мають скласти іспит з офіційної мови.

Читати далі: http://novynarnia.com/2016/10/24/kanadskiy-paradoks-chomu-bilingvizm-ne-pratsyuye-i-yak-zahishhati-neprestizhnu-movu/

jeudi 20 octobre 2016

Як програти референдум щодо незалежності? Досвід Квебеку.


У 1995, Квебеку не вистачило мінш ніж 1% голосів щоб стати незалежною державою. Тодішній прем'єр міністр Жак Парізо несправедливо звинуватив у поразці етнічні меншини (за що його потім відправили у відставку).

Але факт у тому, що до кінця 1960х років іммігрантів навіть не намагалися францизувати, та й зараз не досить не простий процес...

« Із 1970–х Квебек багато зробив для інтеграції іммігрантів. Для них відкриті двері всіх націоналістичних організацій і партій (не націоналістичних, ясна річ, також). Створено мережу курсів французької мови, на деяких платять стипендію. Державні установи мають узяти на роботу певний відсоток «некорінних квебекців» (щоправда, ця вимога хронічно не виконується). Дискримінація подекуди лишилася, але — прихована. Так чи інакше, все більше іммігрантів інтегрується до квебекської (а не англоканадської) громади. Деякі квебекці й далі не можуть звикнути: «А ви справді говорите по–французьки? І розумієте, що я кажу?..» »

Читати далі: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1770/186/62737/

Мовна політика Квебеку

Квебек – острівець у англомовному морі: кілька мільйонів носіїв французької versus щонайменш 250 мільйонів англофонів Канади і Сполучених Штатів. Щоб не загубити свою мову і ідентичність, квебекцям доводиться постійно захищати і те і друге.

З 1977 року у провінції діє Хартія французької мови (відома також як “Закон 101″). Згідно з Хартією, французька – єдина офіційна мова Квебеку. Спеціальна державна організація – Офіс французької мови слідкує за дотриманням мовного законодавства, розглядає скарги громадян, проводить перевірки підприємств і організацій, допомагає у францизації і пропонує сучасну франкомовну термінологію у різних галузях.
Чого ж вимагає Хартія французької мови?

Читати далі:http://language-policy.info/2015/08/movna-polityka-kvebeku/ 

vendredi 6 mai 2016

Мови, які вмирають. Подорож до індіанців Квебеку

«З першого погляду, Сет-Іль на Північному Березі затоки Святого Лаврентія здається звичайним квебеським містечком. Чистенькі вулички приватних одноповерхівок, перед ганками - газони і клумби з квітами. Де-не-де - школи, кафе, дитячі майданчики. А навколо - гарна природа.

Але ось на краю вулиці - білий плакат: "Інню ласкаво просять вас до спільноти Уашат". Нижче - те саме мовою індіанців інню. Народ інню живе тут вже кілька тисяч років. Французи називали їх "монтаньє" (les Montagnais) - "горяни". »

« В індіанському музеї усі написи - трьома мовами: інню, французькою та англійською. Але співробітники - молоді аборигени - говорять між собою лише французькою. Я питаю молоду індіанку про мовну ситуацію. Вона трохи дивується. Так, мова жива, нею говорять у сім'ї, поміж своїми. Хоча молодь, звісно, більше говорить французькою. Ні, інню-мовних шкіл нема - навіть у резерваціях усе викладають французькою.

Але у школах резервацій є спеціальні уроки рідної мови, де діти вчаться правильно нею писати. "Але деякі люди віддають своїх дітей до шкіл білих" - зауважує дівчина. "Школи білих" - це звичайні квебекські школи. Звісно, у Монреалі, у Гатіно і навіть у місті Квебек вони не такі вже й білі, але на Північному Березі Святого Лаврентія поки що усе просто: хто не білий, той індіанець, хто не індіанець - той білий. Мало хто з іммігрантів хоче селитися у тому далекому холодному краю.

Самі індіанці чітко розрізняють поняття "ми" і "білі. "Білі" - не обов'язково погані, "наші" - не обов'язково добрі. Але "ми" - це "ми", а "вони" - це "вони".

Хоча насправді, метисів дуже і дуже багато. Деякі з них усвідомлюють себе індіанцями, інші розчиняються серед "білих". За деякими оцінками, 80% корінних квебекуа мають хоч трохи індіанської крові.»

 Читати більше: http://texty.org.ua/pg/article/movchun/read/48104/Movy_jaki_vmyrajut_Podorozh_do_indianciv_Kvebeku