Тепер вже важко сказати, кому вперше спало на думку об'єднати усі британські колонії на північ від Сполучених Штатів. Як би воно там не було, але на початку 60х років ХІХ століття ця ідея опанувала якщо не масами, то, принаймні, колоніальними елітами.
Але процес об'єднання просувався досить складно. Уряди окремих колоній не хотіли поділяти владу з майбутнім федеральним урядом.
На приклад, тодішній прем'єр Нової Шотландії так охарактеризував ситуацію: що б ви сказали, якби керування Шотландією передали Польщі? То як ми можемо дозволити нами керувати людям, що розуміються у наших справах не більше, аніж поляки у справах Шотландії?
Інші атлантичні колонії також не поспішали передавати владу якісь там далекій Канаді (тобто, сучасним Онтаріо та Квебеку). Інша річ - створити свою, атлантичну федерацію... Щодо Канади - ситуація теж не була однозначною. Чимала квебекців виступали проти об'єднання з англомовними сусідами. Як сказав один з квебекських діячів, "Що може такий союз дати моєму народові - ще не англіцизованому, але майже?.."
Але конфедерація також мала свої переваги. Збільшився б обсяг торгівлі, можна було б побудувати залізницю, а у перспективі - продовжити її аж до Тихого океану (пізніше, коли Конфедерацію вже було створено, таку залізницю таки побудували - від океану до океану).
Була й ще одна причина - американська загроза. Сполучені Штати не залишали надій приєднати до себе британські володіння у Північній Америці. Якщо треба - збройним шляхом. Після громадянської війни група ветеранів ірландського походження створила власну маленьку армію. Вони хотіли визволити Ірландію, але почали, чомусь, з нападів на британські колонії. Власне ця їхня "визвольна діяльність" й стала вирішальним поштовхом для утворення Конфедерації.
Але все відбувалося поступово. У 1864 році уряди кількох колоній зібралися на конференцію у Шарлоттауні (Charlottetown) - столиці острова Принца Едуарда (Prince Edward Island).
Розповідають, що коли делегати від провінцій приїхали, жоден принц-едвардський урядовець не прийшов їх зустрічати - всі були на виставі бродячого цирку, який як раз приїхав до Шарлоттауну. Це логічно: конференцій можна скликати скільки завгодно, а цирк приїжджав раз на 20 років.
Так чи інакше, але конференція узгодила основні засади майбутньої Конфедерації. Парламенти провінцій довго ратифікували федеративні угоди. Це вдалося не з першої спроби - чимала депутатів було проти.
У Квебеку прихильники Конфедерації утворили так звану Синю партію (Parti bleu) а їхні опоненти - Червону партію (Parti rouge). Католицька церква підтримала Синю партію, яка й виграла вибори. Проте, "червоні" програли досить достойно: за них проголосувало 45% виборців. Тож, за Конфедерацію висловилося трохи більше від половини тих, хто міг голосувати.
Лондон прийняв Акт про Британську Північну Америку (British North America Act), який ще й до тепер залишається основною частиною канадської конституції.
1 липня 1867 року - офіційний день народження Канадської Конфедерації. У цей день її членами стали чотири провінції: Квебек, Онтаріо, Новий Брансвік і Нова Шотландія. У 1871 році до них приєдналася Британська Колумбія.
Острів Принца Едуарда довго не погоджувався вступити до нового союзу. Але потім його уряд вирішив побудувати на острові залізницю. Щоб оплатити її будівництво, уряд мав позичити більше грошей, ніж він міг повернути. Оттава пообіцяла взяти на себе частину боргу, якщо острів приєднається до Конфедерації. Острів погодився - за умов, що Конфедерація налагодить регулярне поромне сполучення між ним і континентом. У 1873 році острів став частиною Канади. Пізніше замість порому побудували міст, який так і назвали: "Міст Конфедерації".
Землі між Онтаріо та Британською Колумбією належали Компанії Гудзонової Затоки. На півдні цих територій - вздовж американського кордону - були прерії. Далі на північ - тайга, а ще далі - тундра і арктичні льодовики. Зрозуміло, що найбільш придатними для життя були прерії.
Конфедерація викупила у Компанії ці землі. І ось тут і почалися проблеми з їхніми мешканцями.
Земля на захід від Онтаріо назвалася Манітоба. Ще за часів Нової Франції там оселялися французькі торговці хутром. Вони одружувалися з індіанками. Так народився новий народ - метиси. Метиси розмовляли французькою і сповідували католицьку віру. Займалися вони, переважно, скотарством.
| Потім на їхніх землях почали селитися англійські колоністи. Між двома групами виник конфлікт. У 1869 році Луї Ріель (Louis Riel) - лідер метисів - взяв владу у свої руки. Він сформував власний уряд і попросив прийняти його територію до складу Конфедерації у якості нової провінції. Ріель був культурною людиною - він отримав юридичну освіту у Монреалі. Тому всі свої вимоги він викладав у письмовому вигляді, з юридичним обґрунтуванням. Англійські поселенці спробували протистояти Ріелю. Після спроби заколоту, він заарештував винуватців. Найактивнішого з них присудили до страти. Це викликато обурення у Онтаріо. Оттава прийняла Манітобу до складу Конфедерації і водночас відправила туди війська. Метисів усунули від влади, а Ріель мав шукати притулок у Сполучених Штатах. |
Луї Ріель |
Дуже скоро англійська стала там у Манітобі основною. Франкомовне населення перетворилося на етнокультурну меншість. Проте, французька мова не зникла там і до тепер. Містечко Сен-Боніфас (Saint-Boniface), яке стало тепер частиною Вінніпеґу, - головний осередок французької спільноти провінції. Саме з Сен-Боніфіса походить знаменита франкоканадська і квебекська письменниця Габріель Руа (Gabrielle Roy).
Конфедерація почала будувати залізницю до Тихого океану. У преріях на захід від Манітоби - там, де тепер провінція Саскачеван - з'явилися тисячі колоністів. Це не дуже сподобалося індіанцям. У 1885 році вони підняли повстання і запросили Луї Ріеля очолити його. Той повернувся зі Сполучених Штатів. Він знов аргументував вимоги аборигенів. І знов влада не відреагувала.
Долю повстання вирішила нова залізниця. Нею перекинули війська, які швидко придушили повстання. Ріеля взяли у полон, судили і повісили. Це викликало величезне обурення у Квебеку: для квебекців лідер метисів був перш за все франкоканадцем і католиком. Тобто - своїм. 22 листопада 1885 року у Монреалі, на Марсових полях (Champs de Mars) відбувся мітинг протесту, на який зібралося від 40 до 50 тисяч людей . Загальна ідея була: Ріеля, нашого брата, вбили. Тоді ж з'явилася так звана Ріелістська марсельєза (Marseillaise rielliste) :
Луї Ріель (Louis Riel) | "Enfants de la nouvelle France, Refrain: Courage! Canadiens! Tenons bien haut nos coeurs; Que veulent ces esclavagistes? Honte à vous, ministres infâmes, |
Консервативна партія Канади, що була при владі на момент страти Ріеля, надовго позбулася підтримки квебекських виборців.
Прерії заселили - в значній мірі, за рахунок іммігрантів. Переселенцям давали землю на пільгових умовах. Сотні тисяч українців оселилося на заході Канади.
У 1905 році на захід від Манітоби було створено ще два провінції: Саскачеван та Альберта.
Треба зазначити, що у ті часи народжуваність у Квебеку була дуже високою і чимала квебекуа переселялося у прерії. Вони хотіли зберегти свою національну ідентичність і мову. Проте англоканадське керівництво заходу Канади зробило все для асиміляції та англіцизації як франкоканадських переселенців, так і неангломовних іммігрантів (у тому числі, українців). У школах було дозволено розмовляти лише англійською.
Провінція Ньюфаундленд долучилася до Канади лише у 1949 році.
А у 1997 році на частині колишніх Північно-Західних Територій було утворено Нунавут - національну автономію інуїтів (ескімосів).
(c) Євген Лакiнський
Aucun commentaire:
Enregistrer un commentaire